Три теорії Зигмунда Фрейда про тривожність

Великого австрійського психолога, з-поміж іншого, дуже цікавила тема тривоги. Він вивчав її протягом усього свого професійного життя. Але бачення предмету трансформувалося разом з заглибленням Фрейда у дивну природу несвідомого.
Зигмунд Фройд про тривогу

Sigmund Freud, by Max Halberstadt

Отже, почнімо з першої теорії, «токсичної»

Тривожність виникає через трансформацію накопиченої напруги.

Перша теорія про тривожність з’являється приблизно у середині 1890-х років, ще до того, як вчений почав використовувати термін «психоаналіз».

На цій ранній стадії він не вважав, що тривога пов’язана з думками або ідеями, проте бачив тісний зв’язок з сексуальністю. Він визначав її як сексуальне збудження, яке пережило трансформацію.

(У той час Фрейд думав про сексуальне збудження (або «лібідо», як він його називав) як про гіпотетичну субстанцію, яку ми могли б порівняти з чимось на зразок тестостерону).

Аргумент Фрейда полягав в тому, що коли шлях до задоволення заблокований (наприклад, при перерваному статевому акті, коли все закінчується до еякуляції), накопичення незадоволеного лібідо набуває токсичного характеру. Це знаходить вихід у тривозі. Як він пізніше висловився, «невротична тривога виникає через лібідо і, таким чином, пов’язана з ним так само, як оцет з вином». Довідка: вино перетворюється в оцет при вільному доступі повітря в місткість.

Читайте також: Різниця між стресом, занепокоєнням і тривогою

Друга теорія: тривога в результаті придушення

Тривога виникає з лібідо в процесі придушення.

Погляди Фрейда швидко змінилися, коли він розробив теорію придушення. Вона описує, як ідеї, пов’язані зі статевим потягом, відштовхуються від свідомості, вступаючи в конфлікт з «цивілізованими» соціальними нормами. Іншими словами, Фрейд стверджував, що процес становлення соціальними істотами вимагає від нас відмови від деяких сексуальних імпульсів.

Його рання «токсична теорія» тривоги як трансформованого сексуального збудження була збережена, але дещо модифікована: спочатку Фрейд припускав, що причиною тривоги є зовнішні перешкоди для сексуального звільнення, а теорія витіснення змістила акцент на внутрішні або психологічні заборони.

Зигмунд Фройд про тривожність

Sigmund Freud in 1926, Ferdinand Schmutzer

Третя теорія: тривога як сигнал

Еґо – справжнє місце тривожності.

В кінці 1920-х років Фрейд проголосив нову і зовсім відмінну теорію тривожності, в кінцевому підсумку відмовившись від свого колишнього погляду на тривогу як на трансформоване лібідо.

Психолог наголосив на істотній різниці між первинною автоматичною тривогою, викликаною ситуацією, що травмує, в якій еґо придушене, і сигнальною тривогою, яка може бути активована як відповідь еґо на небезпечну ситуацію. Це свого роду попередження про те, що травматична ситуація неминуча, так що варто прийняти захисні заходи, щоб її уникнути.

Ці «небезпечні ситуації» пов’язані з перспективою опинитися безпорадним і відданим на милість інших, наприклад, мова йде про загрозу втратити кохану людину, втратити любов іншого або стати жертвою нападу.

Ця нова точка зору привела Фрейда до повної зміни його колишньої позиції: якщо раніше він вважав тривогу результатом витіснення, то тепер він розумів її як те, що передує витісненню і породжує його.

Третя теорія відводить тривозі важливіше місце в роботі психіки. Тепер вона – не просто свого роду побічний ефект витиснення, він говорить про контури мислення з його захистами та симптомами, які направлені на те, щоб уникнути тривожності.

Першоджерело: freud.org.uk

Оцінити:
1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок (4 голосів, середня оцінка: 4,75 з 5)
Loading...
Follow Us:
BE CALM